Не нашкодь. Як війна змінила правила спілкування у соцмережах
31.05.2023
Розв’язана росією війна в Україні — чи не перша в історії, за якою світ так слідкує онлайн. Усе фіксується на фото і відео, а швидкість поширення інформації, як і її кількість, зашкалює.
Чималу роль у цьому відіграють соцмережі: вони замінили нам газети і телебачення. Ми можемо у будь-який момент подякувати захисникам і захисницям, просто відкривши їхні профілі в Instagram чи TikTok. І хоча модератори Meta часто маркують український контент як «чутливий», ми маємо доступ до всіх переваг соціальних медіа.
У цього явища є світла і темна сторони. Я хочу запропонувати формат онлайн-спілкування, який відкриває нові можливості та дозволяє уникнути ризиків. Іншими словами, давайте поговоримо про цифровий етикет, і як він змінився після 24 лютого.
Як спілкуватися онлайн, коли інформація — один з різновидів зброї
Блискавична швидкість поширення інформації, яку нам забезпечують соцмережі та месенджери, — палиця на два кінці. Тому головний заповіт нового цифрового етикету я би сформулювала так: «Не нашкодь». Що маю на увазі?
Військова інформація — табу
Про це говорять від початку повномасштабного вторгнення: не можна публікувати фото, відео чи тексти про позиції ЗСУ, місця обстрілів, зброю, ППО і навіть дані військовослужбовців. Ми всі це знаємо, але на адреналіні легко піддатися емоціям і поширити у мережі фото чи відео влучень, артобстрілів і таке інше.
На жаль, це частина нашого досвіду. Немає нічого дивного, що хочеться поділитись ним. Тим не менше, краще взяти за правило, що для поширення воєнного контенту є офіційні канали, наприклад, Міністерства оборони. Покладаючись на них, ми не опублікуємо випадково шкідливу для нас самих інформацію. Згодні?
Перевіряймо факти і дбаймо один про одного
Перш ніж поширити шокуючий контент, я перевіряю його джерело. Зробити це буває не так вже й легко. У Google, наприклад, можно відсортувати новини за часом публікації, і так з’ясувати, які канали перші розмістили повідомлення. Але у соцмережах подібні інструменти зазвичай не працюють.
Читайте також: Оксана Мороз Про жіночі вагони на холодну голову
Зараз ми бачимо чимало новин, які лякають сильніше за фільми жахів. І це не просто контент — це наша реальність, наш біль, і про нього хочеться кричати. Але ми також маємо дбати про психологічний стан один одного, про те, що наш допис можуть побачити родини військовослужбовців чи постраждалих цивільних. Тому треба бути певними, що ми не поширюємо ворожий «вкид». Маніпуляції завжди спираються на потужні емоції. Чим сильніше інформація зачіпає почуття, тим важливіше упевнитися, що це не фейк.
Поширюючи шокуючі фото і відео, я запитую себе: що людина з іншого боку екрана має зрозуміти з цього? Це дуже важливо, особливо, коли йдеться про страшні факти. У мене в підписниках є амбасадори Immersive Mission — іноземні блогери. Тому я одразу думаю і про них також: як вони сприйматимуть повідомлення, що з нього винесуть, який висновок? Роблячи репост, я намагаюсь додавати заклик до дії, наприклад, пропозицію донатити на ЗСУ, підтримати волонтерів тощо.
Криваві новини травмують. І нам доводиться шукати баланс між розповсюдженням фактів про російські воєнні злочини і психологічною безпекою. Ми маємо винаходити формат спілкування, який спонукатиме світ підтримати нас, і в той же час не розхитає наш власний внутрішній стан. Це одна з причин, чому не варто нехтувати закликами до простих дій на кшталт донатів: коли ви пропонуєте зробити щось конкретне у відповідь на страшні новини, ви допомагаєте людям з ними впоратися.